| |||
|
"Свобода мирних зібрань". ПРЯМИЙ ЕФІР. Радіо "Свобода" 6 липня 2005 року. Гості: Руслан Тополевський - викладач Національного інституту Внутрішніх Справ України; Володимир Чемерис - член правління інтституту "Республіка"; Ігор Мазур - політв’язень, начальних охорони Наметового містечка під час "помаранчевої" революції; Валерія Лутковська - заступник Міністра юстиції України (телефоном). Конституція високосного року Руслан Тополевський, викладач кафедри теорії та історії держави та права Національного університету внутрішніх справ 25.03.04 От і не вір після того в забобони! До високосного року в народі завжди ставилися з певною пересторогою: що ж то за рік такий, коли в ньому на один день більше ніж в звичайні роки. Не оминув високосний рік і українську правову систему. Навряд чи буде помилкою стверджувати, що передумови конституційної реформи, над якою мудрують парламентарі, Президент та його адміністрація було закладено саме під час прийняття Конституції у 1996 році. Саме тоді було юридично закріплено і підкріплено існуючий баланс влади, який на той час склався в українській державі: президент, який має значні повноваження і фактично жодної (тим більше за умов відсутності закону «Про імпічмент») відповідальності, прем’єр-міністр, який виконує функції хлопчика для биття, офірного цапа і дворецького при Президенті, Верховна Рада, яка в силу нездоланних політичних суперечностей стала сприятливим полем для втілення принципу «розділяй і владарюй» та інших маніпулятивних технік, судова влада, незалежність і ефективність якої все ще викликає посмішки у громадян. Протягом свого існування Конституція, на жаль, не стала засобом, за допомогою якого можна було б формувати майбутнє українського суспільства, а радше виявилась як низка декларативних і напівдекларативних принципів і норм (навіть незважаючи на пряму дію Конституції) щодо становища громадянина та сукупність компромісних норм, які врегульовували діяльність органів державної влади (перш за все вищих). І одні, й другі потребували низки законів і підзаконних актів, які повинні були конкретизувати конкретні конституційні приписи. Частина з них «висить» і до сьогодні. Можна сказати, що для Конституції України фатальними стали брак демократичної традиції, відсутність конституційних звичаїв, визнаних більшістю політичних гравців, нерозвиненість громадянського суспільства та невисокий рівень правової свідомості багатьох посадовців. (...) Окремі аспекти правотворчості у сфері реєстрації особи та захисту персональних даних Руслан Тополевський, Національний університет внутрішніх справ Про зміни, які відбулися в свідомості наших громадян протягом останнього десятиріччя, свідчить поява законопроектів, які тією чи іншою мірою стосуються ідентифікації та реєстрації особи. Безумовно, не може не радувати той факт, що законодавці вже дозріли до необхідності врегулювати ці питання на рівні закону. Разом з тим слід також відзначити наявність певних негативних тенденцій, які виявляються в процесі правотворчості в цій сфері. Саме на це вказує відхилення Верховною Радою низки законопроектів щодо реєстрації фізичних осіб. Загалом нормативне врегулювання цієї проблеми повинне носити системний характер і вирішувати низку взаємопов’язаних питань: ведення реєстрів, ідентифікація особи, реєстрація особи за місцем проживання, захист персональних даних особи тощо. Загалом видається доцільним створити єдиний закон. Питання ідентифікації особи та захисту персональних даних є ключовим для побудови правової держави та розвитку громадянського суспільства. Порушення балансу між правом особи на захист приватності (і, зокрема, конфіденційності персональних даних) і бажанням держави знати все про всіх (як нас переконують, з благими намірами) може призвести в найгіршому випадку до побудови поліційної недемократичної держави, а в найкращому – до визнання Конституційним Судом України певних статтей цих законів неконституційними або до програшу в Європейському суді з прав людини справ щодо порушення статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Як свідчить історія, суттєве обмеження свободи громадян має своїм наслідком зниження динаміки суспільного поступу, тоді як неналежне регулювання цієї сфери надасть можливість на законних підставах втручатися в таку вразливу сферу буття людини як приватне життя. (...) Ця ж стаття на: http://khpg.org/index.php?id=1070548336&r=24 http://www.intellect.org.ua/index.php?lang=u&material_id=35640&theme_id=0 http://intellect.com.ua/index.php?lang=u&page=print&material_id=35640&theme_id=7226&print=1 Правове регулювання свободи зібрань в системі джерел права України: колізії, непорозуміння чи злий жарт Руслан Тополевський, ад''юнкт НУВС, м.Харків, Харківська правозахисна група 22.02.2003, 18:06 Час, який пройшов з моменту проголошення незалежності України (11 років) і прийняття нової Конституції (6 років), дає підстави для постановки питання про ефективне функціонування системи джерел права України. Підписання і ратифікація міжнародних угод, прийняття, досить часто "в пожежному порядку", законів, підзаконних актів, змін і доповнень до них призвели, на жаль, до формування заплутаної, часто малоефективної правової системи. Існування нормативно-правових актів, які, регулюючи однорідну сферу суспільних відносин, могли б бути об''єднані в один, чинність невідомої кількості нормативно-правових актів колишнього СРСР [1] і нечіткість визначення їхнього місця в ієрархії джерел права України, поширення на громадян дії принципу "дозволено лише те, що передбачено законом", який в правовій державі поширюється лише на державні органи і агентів держави, більше того, відсутність цілої низки нормативних актів (насамперед законів), покликаних забезпечити функціонування норм Конституції, призводить до численних колізій та прогалин в правовій системі України. Яскравим прикладом вищевказаного є врегулювання в Україні свободи зібрань. (...) «ПОТРІБНО ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ БАЛАНС МІЖ ПРАВОМ ОСОБИ НА ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ І ПРАВОМ НА ІНФОРМАЦІЮ» ("Часопис ПАРЛАМЕНТ" №1/2004) Руслан ТОПОЛЕВСЬКИЙ, Національний університет внутрішніх справ, консультант Харківської Правозахисної Групи Нові інформаційні технології кардинально змінили світ. Технічно можливим стало відстежування діяльності будь-якої особи. Нелегальне поширення баз персональних даних, які громадяни надають державним органам, використання цих даних особами, яким вони не надавалися, зайвий раз викликає відчуття вразливості. Адже наші персональні дані збираються значною кількістю організацій та державних органів. Більше того, на сьогодні досить легко об’єднувати персональні дані, отримані різними державними органами, складаючи «інформаційний портрет», «інформаційний профіль» особи, на основі якого особа може бути внесена, за певною ознакою, до «чорного списку». Як нас намагаються переконати, процедуру об’єднання, з метою спрощення взаємодії особи з органами влади, можна і треба полегшити за допомогою впровадження універсального багатоцільового ідентифікаційного коду – інструменту поєднання баз персональних даних. Зауважимо, що хоча ці технічні переваги підвищують ефективність систем обробки інформації та прийняття управлінських рішень, однак ціна за це – загроза приватності особи – надто висока. (...) Коментарі до проекту Закону України «Про інформаційну безпеку України» (№5732 від 22 вересня 2004 р.) Руслан Тополевський, Євген Захаров, Харківська правозахисна група Інформаційна безпека в сучасному постіндустріальному світі, в якому основним товаром є інформація, в якому саме та чи інша інформація впливає на прийняття державою тактичних та стратегічних рішень, є основою національної безпеки. Прикладів загрозі інформаційній безпеці України, в тому числі з боку державних органів, можна навести безліч, це зокрема, протизаконна приватизація державних видавництв і поліграфічних комбінатів, свавільний розподіл радіочастот Держкомзв’язком без проведення конкурсу тощо. Можна стверджувати, що одна з основних загроз інформаційній безпеці лежить в сфері діяльності органів державної влади: невиконанні або неналежному виконанні органами державної влади своїх повноважень у інформаційній сфері. (...) Зауваження та пропозиції до проекту Закону України No. 2618. від 01.10.2003 р. "Про захист персональних даних" Руслан Тополевський Проект Закону України «Про захист персональних даних» було зареєстровано у Верховній Раді України 1 жовтня 2003 р. під No. 2618. Загальні зауваження: В основі цього законопроекту лежить концепція права власності особи на персональні дані. Навряд чи можна охопити відносини щодо персональних даних лише правом власності. Право на персональні дані слід віднести до немайнових, так само як і інші, передбачені в Книзі другій Цивільного кодексу (від 16 січня 2003 р.). Це витікає зокрема, з права на особисте життя (приватність), передбачене статтею 32 Конституції України і статтею 301 нового ЦК України. Конвенція Ради Європи про захист особи в зв’язку з автоматичною обробкою персональних даних (1981) стосується перш за все захисту права на недоторканність особистої сфери. Персональні дані не є майном, законна передача персональних даних у користування, як правило, не передбачає плати за них. Не належить право на персональні дані і до права на інтелектуальну власність. Більше того, виникнення права на персональні дані не відповідає жодній з підстав виникнення права власності на інформацію ч.3 ст. 38 Закону про інформацію. Разом з тим персональні дані як інформація безумовно підпадають під дію закону «Про захист інформації в автоматизованих системах». В свою чергу створення бази персональних даних призводить до виникнення права інтелектуальної власності на неї (п.3 ч.1 ст.433 ЦК України). Таким чином цей законопроект повинен відобразити особливий характер права на персональні дані. Зауваження та пропозиції до проекту Закону України №1089 від 23.05.2002 р. "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" |
